Перші євангельські християни

Сучасний євангельський рух на Закарпатті бере свій початок у 30-тих роках ХХ ст.. Так, у 1933р. серед місцевих жителів розпочав проповідь Слова Божого у євангельсько-протестантському його розумінні Андрій Мешко, уродженець с. Мідяниця (тепер с. Мідяниця, Мукачівського району). Центром проповіді та місії він обрав с. Заріччя (тепер Іршавський район), розташоване в географічному центрі Закарпаття, звідти він поширив свою діяльність на села: Великі Ком’яти, Рокосово, Мідяниця, Ключарки, Великі Лучки та м. Мукачево; також діяли багато домашніх осередків по всій області. Його проповідь носила в основному антиклерикальний напрямок, тобто він виступав проти пануючої церкви та пишних обрядів; іконошанування, яке розглядалося як ідолопоклонство; у його вченні засуджувалася продажність священників та їхній розпусний і гріховний образ життя. Християнство розглядалося як спільність братів та сестер у Христі. Звісно, без продажу всього майна та об’єднання в комуни. Богослужіння були спрощеними і в основному складалися з читання Біблії, співу та проповіді. Не було ніякої священицької ієрархії, або старшого служителя взагалі.

В той же час з 1933 по 1934 р. на північно-західному Закарпатті (Великоберезнянський, Перечинський та Ужгородський райони), тобто східній Лемківщині або «Верховині», як цю місцевість називають тубільці, зі США для місіонерської діяльності приїхав п. Чижмарь,  конфесійно, більш за все, він належав до «вільних баптистів», або простаків та був уродженцем Закарпаття.

На східне Закарпаття в цей період  з 1935 р. до с. Великий Бичів з Чехії для ведення місіонерської діяльності приїздить Людвіг Рейхр. Сам чех за національністю належав до церкви «Чеська братерська спільнота», що своїм корінням сягала церковної традиції, заснованої Яном Гусом.

Він заснував церкви у селах В. Бичків, Руське Поле, Вишково та ін.. Зокрема у В. Бичкові він мав до сотні прихильників, а у Волосянці – десь біля 150 чол., а також багато груп по всьому краю. У своїй праці він використовував різні методи: від усної проповіді слова до фізичної допомоги місцевим жителям, подорожував між церквами пішки, інколи долаючи відстані до 200 км..

Роковим став 1938 р., коли фашистські режими Німеччини та Угорщини розчленували Чехословаччину. Закарпаття після кількаденної незалежності стає знову частиною Угорщини, як це було останню тисячу років. Саме з цієї причини мусили покинути край більшість місіонерів.

Бачачи у «Чеські братерські спільноті» загрозу свої безпеці угорський, окупаційний режим запропонував молодим общинам приєднатися до Баптистського об’єднання Угорщини, або самоліквідуватися. Звісно ж, це прохання носило репресивний, а не прохальний тон.

Послідовників А. Мешка в центральному Закарпатті почали називати «сальвіштами» (від англ. слова «salvation» – «спасіння», або «Salvation Army» – «Армія Спасіння»). Громади росли та розвивалися, і після від’їзду Мешка, який знову десь у 60-х рр. був на Закарпатті, хоч за межі м. Ужгорода його не випускали. Все ж таки подейкують, що в один вечір його «викрали» і повезли до с. Заріччя.

Угорська окупаційна влада м’якіше поводилася зі сальвіштами, ніж чеськими братчиками, і навіть попри заборону публічних зібрань раз на тиждень у Неділю з 10 по 12 год. дозволяла громадам збиратися на богослужіння, а до угорських баптистів навіть не пропонували приєднуватися. Хоч наприкінці війни всіх віруючих чоловіків зі с. Великі Ком’яти під рекомендацію місцевого уніатського священика було направлено до с. Лисичово на лісоповал, як покарання за зраду віри. Місцеві жителі також на початку не дуже толерантно ставилися до сальвіштів, звинувачуючи їх зраді «вітцівської віри», інколи могли плювати в лице чи кидати камінням. Попри все це, одного разу священик с. Великі Ком’яти мусів привселюдно визнати, що Євангелія церкві, тобто уніатські, та й в сальвіштів одна й та ж сама.

Перше водне хрещення по вірі у сальвіштських громадах сталося на початку 1940 рр. на р. Іршавка, майже десять років після їх заснування, що також було результатом Біблійних досліджень місцевих мешканців.

З 1945р. Закарпаття входить до складу Української СРСР, як 23 область. А у 1946 р. влада зробила спробу приєднати громади «вільних християн» краю до новоствореного Союзу ЄХБ. В січні того ж року на Закарпаття прибуває Андріїв О. та Іванов І., уповноважені ВРЄХБ, по УРСР з метою організації та проведення так званого об’єднання євангельських християн-баптистів із громадами вільних християн. Юридично ж об’єднання «вільних християн» та закарпатських баптистів з Союзом ЄХБ СРСР стала «Мукачівська конференція», що тривала з 22 до 24 лютого 1946 р.. Згідно заключного акту «Акта про приєднання всіх громад вільних християн Закарпаття до Союзу ЄХБ»

Цього ж року також і до сальвіштських  громад приїздить Єпископ ЄХБ Іванов Ілля. Його не дуже сприйняли через те, що члени союзу ЄХБ повинні платити внески на центр об’єднання, що суперечило тому, що проповідувалося на початку. Це сприйнялося як плата священику за служіння Богу. Першими до союзу ЄХБ увійшли Макарівська та Ключарська громади, а з часом і деякі інші общини. Частина ж не бажала входити до цього об’єднання і залишалася у підпіллі

Перші п’ятидесятники

Життя Євангельських громад Закарпаття йшло своїм плином, аж поки перелом 1947 – 1948 рр. не  відзначився надзвичайними подіями.

В цей час с. Рокосово, біля м. Хуст, колишньої столиці Закарпатської України, місцева громада, прочитавши 2 розділ книги Дій Святих Апостолів почала поститися та молитися, прохаючи від Бога Духа Святого.

Першим, хто активно почав проповідувати п’ятидесятницю на Закарпатті, був Хоміцевич Олександр (Саша між у братньому колі). Він сам народився у м. Молодечне, що в  Білорусі. Покаявся він у «славнозвісному» Сухобезводному через свідчення Киніва І. та Поповича Ю. Цих молодих хлопців у 1947 призвано до радянської армії у танкові війська дислоковані під м. Бердичів, там за відмову їх у прийняті присяги заслано до ст. Сухобезводного у 1948 р, де вони працювали на лісоповалі у нелюдських умовах. Тут вони знайомляться зі Хоміцевичем та навертають його до Бога. Після смерті Й. В. Сталіна 1953 р. всіх трьох амністовано.

Хоміцевич О. спочатку був вкрай негативно налаштований щодо п’ятидесятників, оскільки після заслання став активним баптистом, але, зустрівшись з п’ятидесятниками під час поїздки до м. Бердичів та вглибившись в біблійну науку зрозумів, що має отримати хрещення Духом Святим. Згодом у другій половині 50-х рр. О. Хоміцевич переїжджає на Закарпаття до с. Заріччя, на батьківщину давнього друга Киніва І. Тут він почав збирати домашню групку для бесід і молитов, це були в основному «вільні християни». Під час однієї з цих зустрічей у 1959 р. Попович Ганна Іванівна першою у с. Заріччя отримала хрещення Духом Святим з ознакою інших мов. З цього часу Хоміцевич разом Кинівом почав проповідувати Духовне хрещення на найзахідніших теренах СРСР. Вже в наприкінці 50-х років ХХ ст. були люди хрещенні Святим Духом у селах: Великі Ком’яти, Заріччя, Великі Лучки, Рокосово.

У 1958 р. – Хрипта Іван Андрійович, згодом перший єпископ Церкви ХВЄ Закарпаття, їде на заробітки у Донецький край. На цей час ще тільки формально віруючий вирішує відшукати баптистську церкву, так як це були для нього найближчі по вірі християни і несподівано для себе знайомиться практикуючим п’ятидесятником. Він, про таких з роду не учувши, на запитання, чи знає, хто такі п’ятидесятники, відповів, що чув про десятників, тобто тих, що беруть десятину, а це ті, що, напевно, забирають всі п’ятдесят відсотків прибутку. Звісно ж, посміхнувшись, співрозмовник заперечив, що це ті, які говорять різними мовами. Відвідавши служіння, Іван Андрійович зрозумів, що це та церква, котру він завжди шукав і, отримавши духовне оновлення та хрещення в Дусі Святому, у 1959р. повернувся у батьківський край у рідне село Великі Ком’яти, де вже на цей час існувало окреме п’ятидесятницьке зібрання, що налічувало до 40 чоловік.

Становлення організованого п’ятидесятництва на Закарпатті

У внутрішньо протестантському світі постійно відбувалися дебати між п’ятидесятницькими громадами та баптистами общинами, які не рідко становили одну помісну церкву, як це було в Великих Ком’ятах, Рокосові та Руські Мокрі.

З початку 70-х років починається інституалізаційне оформлення  п’ятидесятницьких общин Закарпаття у обласне  об’єднання. На цей час було вже близько 15 церков та груп, до яких належало до чотирьох сотень членів. З’являлися нові церкви у м. Свалява та  районі, а також на панічно-західному Закарпатті у Верховинському регіоні, з яким мешківські церкви встановили «канонічний зв’язок». Почався активний рух на Східному Закарпатті (Тячівський район), де виникають нові церкви у с. Тересва, Ганичі та Тячівські Лази. Специфікою цих общин було те, що в основному в них збиралися люди навколишніх сіл і вони ніколи не були такими багато чисельними, як центрально-закарпатські церкви. Також нові общини не мали жодних зв’язків з Рейхрівськими громадами.

У 1972 р. відповідальним служителем по Закарпатські області обрано Хрипту І.А., а його заступником по Верховинському регіоні регіону, та відповідальним за євангелізацію обрано Більо Степана. Цей час вже офіційно центром п’ятидесятницького руху стає с. Великі Ком’яти, батьківщина Хрипти І. А., в цьому між іншим не останню роль зіграло географічне розташування населеного пункту в центрі Закарпатської області.

Вже в цей час налагодилися хороші зв’язки зі Львівськими та Волинськими церквами ХВЄП. Дуже теплими вони були зі Львівськими громадами, оскільки пастор другої церкви ХВЄ м. Львова Горкавчук Степан був вихідцем зі с. Руської Мокрої, власне, це він першим почав проповідувати хрещення Духом Святим у своєму селі, а вже пізніше переїхав до Львова, де одружився та став служителем.

Також, починаючи з 1968 р., місцеві віруючі зав’язали стосунки з віруючими Словаччини, до яких не раз їздили в гості і приймали в себе як гостей. Це були церкви «чеських братчиків», але вони радо співпрацювали із закарпатськими п’ятидесятниками. У тому ж 1968 р. Хрипта І. А. їздив до Словаччини, де Бог хрестив Духом багатьох членів місцевих церков «братерської спільноти» на Пряшівщині. В одному служінні, з ініціативи місцевого католицького священика, навіть відбулося служіння, на якому Іван Андрійович проповідував до його громади. Одразу ж після повернення Хрипти І. А. зі Словаччини туди вступили радянські війська для того, щоб задушити «Празьку весну».

«Церква під тиском»

Місцева влада вела спрямовану політику, згідно якої П’ятидесятників, «вільних християн», «суботників», «духовних суботників» не реєстрували, як релігійні громади, і в той же час ЄХБ Закарпатської області не приймало  їх у свої лави, без відречення від свого «єретичного» вчення.

У 1962 р. була сфабрикована справа проти членів Зарічанської церкви братів Поповичів, які раніше допомагали у домашній роботі та матеріально підтримували бідну сім’ю з сусіднього села Сільця, батька якої було контужено під час війни. Не раз ця родина була й на зібраннях, що проводилися на дому у Поповичів. Отож, 20 березня 1962 р., погодившись на пропозиції місцевої влади збудувати йому будинок, у разі дачі фальшивих свідчень проти братів Івана та Василя Поповичів, свідчив проти них у районному суді м. Іршава. Цей чоловік сказав, що начебто Попович Іван запропонував йому принести в жертву Богові козу, за що Попович Івана засуджено до 4 р., а Василя до 2 р. позбавлення волі. Пізніше, відчувши негативне ставлення місцевих мешканців до несправедливого вироку, відбувся пересуд і покарання було зменшене вдвічі.

В часи «Брежнеського застою» Закарпаття зберігало свою та тенденції у політиці спрямованої на представників п’ятидесятницького руху. Також велася активна антисектантська пропаганда у пресі та школах, проводилися виховні бесіди з дітьми віруючих, щоб переконати їх у хибності переконань їх батьків. Так як більшість п’ятидесятницьких церков області не мали реєстрації, або були позбавлені її, вони мусили проводити служіння по домах, за що їх не раз штрафами та викликали до районних відділків МВС та КДБ. Дітей віруючих батьків не приймали до ВНЗ, так як вони не вступали до лав піонерів та комсомолу. Водні хрещення, як правило, проводилися вночі, остерігаючись штрафів та репресій збоку влади.

Часто віруючих не підвищували по службовій драбині через відмову вступати до комуністичної партії.

Не простим було питання з військовою службою, часто молодим хлопцям приходилося служити у так званих «стройбатах» чи на інших важких об’єктах. Декого навіть саджали до в’язниці на строк від 1 до 5 років. Отже, репресії носили різний характер від штрафів до ув’язнення, але церква продовжувала діяти та жила своїм життям.

П’ятидесятництво на Закарпатті в добу незалежності України

З приходом до влади М. С. Хрущова сталося багато речей, які, в свою чергу, викликають різні емоції, але безсумнівно добрим жестом його урядування стала гласність та релігійна свобода. П’ятидесятницький рух, який вже давно прагнув легального існування, вміло скористався цим часом для унормування свого становища перед державою у нових реаліях.

Станом на 1983 р. на Закарпатті було автономно зареєстровано тільки 1 громаду ХВЄП с. Рокосово, то вже двома роками пізніше було 8 автономних громад ХВЄ, до складу яких увійшло 728 осіб, хоч в цей же час близько 470 одновірців ще залишались у складі громад Союзу ЄХБ.

На початку 1989 року Уповноважений по питанні релігії обласного виконкому п. Івашкевич у нових політичних реаліях, запропонував місцевим церквам ХВЄП зареєструватися, як окремій конфесії. Так, що вже 13 травня 1989 в суботу відбувся установчий з’їзд за участі більшості віруючих п’ятидесятників, а також п. Івашкевича та Глуховського А., на якому було офіційно зареєстровано перше в колишньому повоєнному СРСР, обласне об’єднання християн віри євангельської п’ятидесятників. Старшим пресвітером області тоді обрано Хрипту І.А. Пізніше вже інші області скористалися цією можливістю, а вже 1990 р. у м. Коростені відновлено Церкву християн віри євангельської п’ятидесятників України на основі вже сформованих обласних об’єднань.

Отож, станом на 1990 рік до ЦХВЄП Закарпаття належало 22 церкви членами, в яких було 1580 дорослих осіб і мали 2 молитовні будинки.

Діяльність обласного об’єднання в 90-ті рр. ХХ ст.

Першою масовою євангелізацією було концерт-зібрання у м. Мукачеві 1991 р., коли на концерт Джорджа Давидюка на місцевому стадіоні зібралося до 15 тис. чол. Цей захід був свого роду соціо – культурним феноменом, бо на концерт прийшли всі п’ятидесятники, баптисти, «вільні християни», «духовні суботники» краю, а також багато православних християн, які самоорганізувалися, щоб потрапити на концерт, часто навіть орендуючи автотранспорт для цього.

1992 рік став визначним у плані масових євангелізацій, в яких вагомий внесок зробив одеський гурт «Еммануїл», що належав до церкви пастора Сердіченка. Цього ж року було проведено масове зібрання у кожному районному центрі області. З часом утворилися місцеві християнські музикальні гурти, як от «Зірка Віфлеєму», яка протягом 90-х рр. об’їздила євангелізайними турами увесь край, аж поки не розпалася через еміграцію до США більшості її учасників. Також виникають інші церковні гурти.

В наступні роки вже починає поширюватися географія п’ятидесятницьких церков, утворюючи нові громади у. Виноградів, с.м.т. Усть-Чорна Тячівського району як дочірня церква общини в. Руські Мокрі, і також утворена нова церква у с. Жорнанва на «Верховині».

Розвиток на початку ХХІ століття

Отож, якщо станом на 1991 р., в обласному об’єднанні були 22 церкви, то вже у 2000 р. в об’єднанні вже налічувалося 35 церков, що мали понад 2000 дорослих членів, та було збудовано 13 молитовних будинків.

У 2006 єпископа Хрипту Івана Андрійовича, у зв’язку з похилим віком, на посаді старшого пресвітера Закарпатського обласного об’єднання ЦХВЄУ замінив, пастор та засновник церкви у м. Виноградів, теле- та радіо-проповідник – Хрипта Віктор Іванович.

За період незалежності понад півтисячі закарпатських християн віри євангельської виїхали на постійне місце проживання до США. Пік еміграції припав на злам ХХ та ХХІ ст.. Виїжджали в основному віряни найдавніших церков області громад сіл: Великі Ком’яти, Рокосово, Волосянка, Заріччя, Ганичі.

Багато зробила ЦХВЄП у Закарпатські області для допомоги бідним, а також роздана велика кількість гуманітарної допомоги постраждалим під час повені на Закарпатті. Це були і харчі, і теплий одяг і різні предмети першої необхідності.

Станом на 2009 рік до закарпатського обласного об’єднання ЦХВЄП належить 42 громади (38 з яких зареєстровані, а 4 в процесі реєстрації), ще 8 процесі росту та становлення, ці громади відвідують близько 2900 осіб, які є членами цих общин. Збудовано 28 молитовних будинків, ще 9 в процесі будівництва. В об’єднанні служить 36 рукопокладених та 3 нерукопокладених пасторів, їм допомагають 52 рукопокладених та 17 нерукопокладених дияконів. Молодіжна церква Закарпатського об’єднання ЦХВЄУ налічує понад 700 осіб, а дітей віком до 15 років понад 11 сотень, для них діє 26 недільних шкіл, в яких навчаються  понад 700 учнів. Діє 12 хорів, в тому числі об’єднаний обласний молодіжний хор, та 27 музичних гуртів. Отож, взагалі до обласного об’єднання ЦХВЄ Закарпаття станом на 2010 р. належить до 4 000 осіб..

Регулярно відбуваються обласні пасторсько-служительські конференції, а також молодіжні обласні конференції та молодіжні і дитячі фестивалі. Діють: відділ освіти, євангелізаційний, жіночий, дитячий, молодіжний відділи, а також відділ милосердя та відділ християн – підприємців. Активно ведеться євангелізаційна праця серед національних меншин є румунські, угорські та ромські громади. Налагоджені хороші міжнародні зв’язки, зокрема з церквами в Німеччині, Великобританії, США та Румунії. Закарпатське обласне об’єднання входить до Закарпатські ради церков та релігійних організацій, де має великий авторитет. Регулярно виходять телепередачі на районних та обласній телерадіокомпанії, а також постійно транслюються проповіді на закарпатському радіо.

Автор: Михайло Хром’як

                                                    Викладач, Львівська Богословська Семінарія