Я бажаю щоб Закарпатська область стала євангельською…
Віктор Хрипта, старший пресвітер ХВЄ Закарпатської області
Як ви прийшли до пізнання Божої правди?
По перше, любов до Бога була прищеплена моїми батьками, тому що я народився у віруючій сім’ї, з самого дитинства я знав про Божу любов та справедливість. Мене навчали про дві місця де люди будуть перебувати після смерті – це Боже Царство, та пекло, де будуть вічні муки. В той час я переживав відчуття Божого страху.
У чотирнадцять років прочитав вперше Біблію. Розмірковуючи над Божими словами я шукав чи нема мене в списку де мова йде про тілесні вчинки, бо такі Божого Царства не успадкують, я не хотів бути у категорії тих людей, які не будуть із Богом. У п’ятнадцять років я пережив зустріч з Богом, Бог хрестив мене Святим Духом, і дав мені впевненість, що я є Боже дитя, я спасенний. В той час я багато молився, ховаючись від батьків, щоб не подумали про мене, що який у них син, занадто святий. Прекрасні хвилини спілкування з Богом приносили задоволення у моє життя. Пам’ятаю одного вечора я вийшов на вулицю, було темно, небо повне зірок, я підняв свої очі та почав дякувати Богу за спасіння. Можливо зараз я сказав би Богу по іншому, але тоді я молився так: «Господи, дякую що Ти мене спас, я знаю Господи що Ти знаєш, у нашому селі 200 членів церкви, але як би Ти Господи сказав мені зараз, що тільки один буде спасенний і не назвав його ім’я я є спокійний що це буду я, таку впевненість у спасіння дає Господь». Ось так я прийшов до пізнання Божої правди, і не жалкую про це і сьогодні. Слава Богу.
Мені відомо, що на сьогоднішній день ви несете пасторське служіння, а також вас обрали старшим пресвітером Закарпатської області. Як ви до такого служіння прийшли?
Кожна людина має певний поклик від Бога. Ще з юнацьких років у мене горіло бажання чимось послужити Богу. Звичайно, це був час комунізму, я мріяв в армії про місіонерське служіння. Я уявляв, що буду працювати на теренах Сибіру у якомусь селі чи місті і там організовувати церкву.
Але Бог розпорядився моїм життям по іншому, будучи юнаком, Господь поклав на серце працювати в одному селі, яке за 15 км. від мого села, це с. Пушкіново. Пам’ятаю як зі своїми друзями поділився цією думкою, ми сіли в автомобіль щоб виміряти відстань яку прийдеться долати, і так почалася праця.
В цьому селі ми працювали, організовували служіння, покаялося декілька чоловік, один брат з Пушкінова став моїм хорошим другом, на сьогодні він є служителем у церкві м. Вінниця, а тут залишилися група віруючих.
Після розпочалася праця у районному центрі Виноградово, місто нараховує 30 тис. чол. Тут не було церкви ХВЄ. До праці долучилася молодь ц. В. Ком’ят, організували бібліотеку, люди читали Боже Слово, проводилися євангелізації, після організовували Біблійні курси. Мені на той час було 26 років, але не зважаючи на мій вік, на курси приходили вчителі, лікарі, військові, інтелігенція, люди слухали правду Божу. За вісім місяців покаялося та прийняли водне Хрещення вісім чоловік, після ще троє, і ми зареєстрували церкву. Отак церква живе і зростає Божій благодаті, на сьогодні церква нараховує 61 член.
У 2007 р. на обласній конференції мене було обрано на служіння старшого пресвітера Закарпатської області. Я бажаю щоб Закарпатська область стала євангельською, щоб Божа благодать змінювала людські душі, щоб у нас не було людей – наркоманів, алкоголіків та сиріт при живих батьках, щоб люди пізнали волю Божу та отримали прощення, спасіння та вічне життя. Таке моє служіння.
З якими труднощами вам приходиться найбільше зустрічатися у своєму пастирському служінні?
Духовне служіння інколи дарує нам такі непередбачені «сувеніри», несподіванки, неприємні речі, зазначу що подібне зустрічалося і в ранньоапостольській церкві.
Люди зустрічаються з проблемами, проблема номер один, це коли людина прийшла в Церкву а неповністю посвятила себе Богу, Божому Слову та Святому Духу, як правило такі люди прийшли до Бога тільки для того, щоб «отримати» від Бога, вони занадто повільні а інколи навіть не готові «віддати» Богу своє серце, свій час, свої сили, свою любов. Таке посвячення я називаю, посвяченням «ЕГО», проблема номер два – це супер-духовні, або псевдо духовні, «правильні» християни. Апостол Павло пише, «Пильнуйте про мир зі всіма, та про святість без яких ніхто побачить Господа, Євреїв 12:14». Вони то святість мають, бачать що усі не такі, а миру то не мають ні з ким.
Інколи із «святими» без миру проблем буває набагато більше. Мир та святість це два весла одного човна, ми ніколи не досягнемо цілі якщо будемо відокремлювати одно від другого. Проблема номер три, це – секуляризація церкви, або захоплення занадто, земними справами та речами, християнин може заявити, що земні побутові бізнесові справи забирають настільки багато часу що для духовного, для церкви не вистачає сил. Христос послав Церкву у світ «Ідіть та проповідуйте», але світ не повинен «входити у церкву».
«Не бійся, тільки віруй» пише Святе Писання. Виходить так, щоб по справжньому вірити, людині прийдеться робити непопулярні кроки і ризикувати, аби побачити славу Божу у своєму житті та служінні. Як ви особисто підходите до такого розуміння?
Ваше запитання має корені у двох євангельських подіях зв’язаних із служінням Ісуса Христа.
Перше. «Не бійся тільки віруй» із вуст Ісуса Христа почув Яір якому донесли трагічну звістку про смерть дочки. Марка 5:36
Друге. Марта сестра Лазаря стоїть біля гробу брата, чує поганий запах, бо минуло чотири дні з моменту смерті Лазаря, а Христос каже «Коли віруватимеш побачиш славу Божу». Івана 11:40.
Ці ситуації, ситуації безвиході показують що у безнадії є надія, у безвиході, є вихід – якщо у нашому серці, у нашому житті є Ісус Христос. Я не зовсім погоджуюся із тим що аби по справжньому вірити потрібно робити непопулярні кроки. Якщо ми стоїмо на твердій позиції, на фундаменті Божого слова, в очах людей полонених гріхом наші дії або кроки можуть бути непопулярними, але в Божих очах вони популярні, а от, від ризиків ми не застраховані, Іван Хреститель залишився без голови тому що казав правду. Апостол Павло за правду був ув’язнений, Степан закаменований. Я глибоко переконаний усі вони побачать Божу Славу. Стіймо на позиціях правди, бо неправедні царства Божого не успадкують.
Мені відомо що у нас на Закарпатті транслюють на обласному телебаченні ваші проповіді. Розкажіть як ви розпочали таке служіння на Закарпатті.
Так. У нас на Закарпатті уже сімнадцять років як звучить християнське радіо програма «Слово життя», вісім років проповідуємо на обласному державному телебаченні «Слово Вічності».
Ці програми було організовано та розпочато моїм батьком, Хрипта Іваном Андрійовичом.
На передачі духовного змісту в нашій області є попит, тому вони продовжуються, проповідую я, а також залучаємо до цієї справи братів які мають бажання та поклик. П’ять років як було організовано ще одну регіональну телепрограму «Дорога до Храму». Я вдячний Богу, а також людям які задіяні в цій справі, адміністрації, владі, що двері для проповіді у нашому краї відкриті. Не поодинокі випадки коли люди свідкують що прийшли до Істини та покаяння, через радіо, телебачення. Слава Богу!
Розкажіть які ще служіння організовано в обласному об’єднанні?
В обласному об’єднанні діють відділи молодіжного служіння, відділ Євангелізації, відділ сестринського служіння, дитячий відділ, відділ християн-підприємців, діє місія, не маємо тюремного служіння – тому що на Закарпатті нема тюрем.
Трохи розкажіть про свою сім’ю?
Бог нам з дружиною подарував п’ятеро дітей. Моя дружина Марія Михайлівна активно допомагає у служінні співом, навчає співати, та відповідальна за спів у церкві. Старший син Віталій, якому двадцять чотири роки, одружений, жінку звати Тамара, маємо внука Едіка, Віталій проповідник у церкві. Сергій двадцять два роки, проповідник-початківець, Наталка, якій двадцять років, заміжня, закінчила Львівську Богословську Семінарію, має чоловіка Віталія. Івану шістнадцять років, починає проповідувати. Діана, якій одинадцять років, відмінниця у навчанні. Слава Богу за сім’ю яку подарував мені Бог.
Ваші побажання нашим читачам.
Нехай сторінки видання принесуть благословення у ваш дім та ваше серце.
Воюйте, боріться та перемагайте. Правда не один з одним, а з гріхом. Миру Вам та Божого благословення.